Альбертові Ейнштейну приписують вислів: «Нові проблеми, які виникають, не можна вирішити на тому ж рівні мислення, який мали до моменту їх появи». Нові часи вимагають нових актуальних рішень. Пошук останніх – завдання, яке стоїть перед науковою спільнотою України.
Про науковий потенціал Рівненщини говоримо із Директором департаменту освіти і науки Петром Коржевським.
У третю суботу травня відзначаємо професійне свято працівників науки – День науки. На ваш погляд, що відбувається у цій сфері зараз?
Хочу дожити до того часу, коли українську науку можна було б ставити у приклад. Щоб наукові досягнення були рушієм суспільних змін, появи нових винаходів, ідей, як в українському, так і зарубіжному середовищі, мали б прикладний характер, переростали б у виробництво, масштабувалися на теренах інших країн. Зараз наука, як на мене, переважно академічна, а не прикладна. Звісно, є люди, які точно мають достатню кількість знань, вмінь, різні винаходи, але вони часто, крім паперових носіїв далі не рухаються, не стають процесом виробництва, маркерами, на які варто було б заточувати економіку країни. Науковий потенціал треба масштабніше пропрацьовувати.
На теренах Рівненщини функціонує Мала академія наук, яка, вочевидь, має формувати у молоді інтерес до наукових досліджень. Чи маємо уже певні здобутки тут?
Науку, як і будь-що, необхідно вирощувати. На Рівненщині діяльність Малої академії наук учнівської молоді є показовою у цьому плані. Це маркерний заклад, який би міг у майбутньому створити наукові школи. Тоді б кожен науковець міг би пишатися тим, що є вихідцем із Малої академії наук, що наукові дослідження почалися із зацікавлення, занурення у світ науки, демонстрації якісних прикладів, розуміння того, що це не тільки цікаво, а й може бути корисно. Показово, що ми маємо за результатами конкурсів наукових робіт Малої академії наук, дітей, чиї винаходи запровадили у виробництво.
Які розробки вихованців Малої академії є показовими?
Тематика винаходів дуже різноманітна. Серед основних напрямів: пожежна безпека та евакуація при пожежі, переробка органічних відходів, хімічні технології, енергозбереження, агрономія, використання електромагнітних технологій, військова та авіаційна техніка, медицина. Загалом можемо говорити про 67 патентів. Серед них станція біохімічного очищення стічної води, саперний аерокоптер для ліквідації розтяжок піхотних мін та їх знешкодження, пристрій для біологічного очищення водойми та інші. Пригадую проєкт учня про переробку листя. Згодом його автор успішно вступив до одного із закладів вищої освіти США. Хоча часто спрацьовує пізніше погане правило для України, коли у довідниках читаємо про нашого українця, як про американського науковця. Маю такий приклад свого однокурсника, про якого у енциклопедії прочитав саме як про американського ученого. А я сидів із ним за однією партою. Натомість хотілося б, щоб там було написано про українського вченого, який навчався у київському університеті, а до цього свій науковий шлях розпочав у Малій академії наук. Сподіваюся, у майбутньому так і буде, адже наша Мала академія наук зростає. Науковцям часто із молоддю цікавіше. Спільно вони роблять фантастичні відкриття, які потім перетворюють у комплексні дослідження. Отриманий зворотний зв’язок може наштовхнути людину на нові відкриття, наприклад, створення нової математичної моделі. Дуже важливо, що це ще й командна робота. Розробка проєктів, їхні презентації та захист, вміння просунути та продати свою розробку. Це те, що зараз дуже важливо. Адже тепер треба не тільки створити проєкт, але й уміти його продати. Якщо цього не зробити, може виявитися, що та чи інша розробка нікому не цікава. Тоді це змарнований цінний час, дослідження, які не отримали очікуваного результату. Для мене наука має переростати у виробництво. Якщо цього не відбувається, тоді ми просто фундаменталізуємо певні процеси, не підживлюємо економіку. А наука – річ дороговартісна. Щоб отримати згодом економічний ефект, треба інвестувати. На жаль, в Україні ще не існує розуміння та можливостей для цього. Хоча у нас є дуже потужні наукові інститути. Наприклад, у Національному інституті мікробіології були створені швидкі тексти для діагностики коронавірусу. Це є свідченням того, що у нас є науковці досить високого рівня, але бракує інвестицій, щоб вони могли належно працювати.
Чи можна наукову інноватику запровадити у діяльності навчально-практичних центрів, які діють на Рівненщині на базі закладів професійної (професійно-технічної) освіти?
Навчально-практичні центри є експериментальним майданчиком для науки. Наука може помилятися, припускати, але саме на базі НПЦ можна проводити випробування, переконуватися у життєздатності окремих ідей. Ми маємо хорошу розгалужену мережу таких центрів, які дають змогу експерименти перевірити. Бо для кожного наступного відкриття треба більше знань, більше практики, апробація нових технологій. Тому дуже б хотілося, аби науковці нашого краю звернули увагу на це. Не варто створювати нові лабораторії, маючи вже діючі майданчики. Науку треба наближати до закладів професійної освіти, які готують кваліфікованих робітників, які працюють у реальному секторі економіки, виробляють, продукують. Ці кластерні моделі в Рівненській області дають можливість підготувати кваліфіковані кадри для діючих бізнесів, розвивати нові ідеї. Хотілося б, щоб навчально-практичні центри стали точками зростання, як для робітників, так і для науковців.
А як бути із гуманітарними дослідженнями? Яку перспективу вбачаєте у цій царині?
Зізнаюся, що перевагу надаю виробництву та прикладним технологіям, але без розуміння філософії, прихованих сенсів тих чи інших процесів, їхньої ролі, значення, потенціалу, ми не обійдемося однозначно. Гуманітаристика надзвичайно важлива у плані того, як охарактеризувати певний емпіричний продукт. Якщо його правильно й чітко не описати, згодом його неможливо буде застосувати. А ще це про цінності, про орієнтири особистісні та суспільні. Усі наукові сфери мають синергетично підсилювати одна одну, формуючи загальний потенціал країни.
Очевидно, що зараз особлива роль відводиться історичній науці.
Ніщо не спинить ідею, час якої настав. Нарешті ми зрозуміли, що нам потрібна власна історія, її ґрунтовне та досконале вивчення. Яку лишень історію ми не вивчали: Стародавнього Риму, Греції. Але ми не знаємо достеменно власної історії, подій, які мали місце в ареалі нашого теперішнього проживання, не знаємо власних героїв, які живуть поряд. З огляду на війну цей інтерес до свого коріння надзвичайно активізувався. Тепер ми зобов’язані писати свою чітку історію, знати її без викривлень та фальшувань. Хотілося б, щоб це справді робили науковці, які цінують точні факти, без упереджених міркувань та оцінок. А запит тепер активно формує суспільство, якому важливо відчути свою роль у цьому процесі. Важливо розуміти, що ці знання треба передавати наступним поколінням, берегти. Бо життя людське надзвичайно коротке і треба розуміти свою історичну місію. Війна це розуміння, гадаю, суттєво посилила.
Кожен період часу формує своїх героїв. Відомий приклад із професором Ужгородського національного університету Федором Шандором, який читає лекцію з «Туризмознавства» своїм студентам у окопі. Можливо, є такі невідомі поки герої чи героїні серед представників Рівненщини?
Насправді багато науковців, вихідців із Рівненщини захищають свою країну у лавах Збройних сил. Не називатиму із міркувань безпеки конкретних імен. Загалом у складі Збройних Сил України та Територіальної оборони ЗСУ понад 60 науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти області. Чи не найбільше із Національного університету водного господарства та природокористування, це 34 особи, 9 представників Національного університету «Острозька академія», 5 – із Рівненського державного гуманітарного університету, 4 – із Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, 7 – із Рівненської медичної академії, 2 – із Дубенської філії університету «Україна».
Це руйнує стереотип про те, що людина науки замкнена у бібліотечних чи архівних залах, працює лише із документами, приладами, не помічає реальності. Насправді це ті люди, які свої життя фактично віддають для блага країни, блага та життя інших. Це підтвердження того, що українці – це абсолютно самобутня нація. Якщо таких людей багато, це означає, що Україну перемогти неможливо.
Які перспективи наукового та науково-практичного потенціалу Рівненщини?
Мрію, що найближчим часом на Рівненщині запрацює технопарк. Для мене це основа та мотиваційний центр для наукових досліджень, це поєднання потенціалу дослідників із різних куточків країни, активна співпраця між різними установами та закладами. Важливо, щоб у одному місці можна було вивчати, досліджувати усе, що пов’язано із конкретною темою, сферою. Наприклад, усе що стосується водного господарства, води, альтернативних джерел енергії чи інших напрямів. Важливо, щоб ми усвідомили, що для створення наукових шкіл, центрів не треба їхати в інші країни, все це доступне тут. Для цього треба вміти пишатися своєю державою, вміти створювати їй додану вартість.
Сподіваюся, що через років 10 наука в Україні буде мати іншу роль, ніж зараз. Гадаю, що інвестиції сюди привезуть українці, які свого часу поїхали шукати кращої долі за кордоном. Ми тяжіємо до своєї землі, хотілося б бути успішним тут. Тут жити, творити, досягати, виробляти.
Вірю, що в Україні будуть збирати власні автомобілі, що технологій, які можуть створювати альтернативні джерела енергії, також достатньо. І це не є чимось новим для світу. Думаю, що є достатньо молодих людей, які сферу ІТ розуміють до монокристалів, тому тут може бути свій Массачусетс, ми матимемо винахідників зі світовим визнанням. Тому маємо сповідувати трендові речі в науці.
