Батьківські збори у існуючому форматі не сприймаю. Про успіхи та труднощі у навчанні кожної дитини із батьками треба говорити конфіденційно

   

Кожна школа – окрема держава, яка виховує громадян зі своїми цінностями та навиками. Глобальні потрясіння, пандемія коронавірусу, повномасштабна війна в Україні вплинули на освітні будні.

Якими є теперішні шкільні реалії на Рівненщині у розмові із директором департаменту освіти Петром Коржевським

Що відбувається у системі загальної середньої освіти? Які ідеї зараз актуальні?

Усі фундаментальні знання починаються зі школи, яка вже четвертий рік працює у форматі Нової української школи. Якраз готуємося до того, аби від НУШ перейти на другий ступінь, пілотували 6 закладів.

Зараз у шкільному середовищі йдеться про засади, які формують у дітей вміння, навики, з часом певні цінності. Найважливіше, як на мене, у цьому процесі – навчити дитину вчитися. Сприймати інформацію, вміти з нею працювати, розуміти, який обсяг матеріалу може бути опанований, опрацьований,  охоплений дітьми відповідного віку. Важливо не перенаситити інформацією.

Для кожної дитини треба індивідуальний підхід. Як його реалізувати, коли у класі навчається 36 дітей? Як навчити маленьких дітей, які тільки уявили собі, що вони – жителі цієї країни, планети, тримати в руках ручку, пензель, виводити каліграфічно різні гачки, які пише в рядок учитель, повторювати за ним, спостерігати, концентрувати увагу. Ця маленька непосидючість ще вчора жила абсолютно іншим життям. Сьогодні їй розказують про те, що вона має бути уважною, рівно тримати спинку. І тут ключова ідея – мистецтво роботи педагога, який зуміє за дуже невеликий проміжок часу цим тридцяти і більше учням дати такі основи, з яких починається пізнання навколишнього світу, предметів, різних форм, розрізнення кольорів. Дуже всього багато, що дитину робить учасником освітнього процесу.

У сучасній школі повинні бути учителі, які не лише ґрунтовно знають свій предмет та вміють донести матеріал, а й люблять дітей. Це те, що тепер дуже актуально.

Багато експертів, учасників освітнього процесу говорять, що ми потребуємо змін у середовищі, інакших підходів. Якими вони мають бути, на ваш погляд?

Учитель – професія від Бога, інші похідні. Всі мали першого учителя, який вчить навчатися. Він має вміти будувати особисту освітню траєкторію кожної дитини. Це фундаментально і, на жаль, різні стратегії і концепції, які застосовуються у системі освіти, не виходять на цю форму.

Завжди ми на якомусь етапі починаємо змінювати філософію, не доводячи все до логічного завершення. У цій ситуації дуже важливо, щоб дитина вміла, і вчитель давав їй можливість, висловити свою позицію, щось оцінити, сформувати своє ставлення. Тоді ми навчимо дитину логічно мислити, будувати речення, мати та висловлювати позицію, робити певні висновки. Якщо ми зуміємо сформувати у дітей саме такий спосіб мислення, це означатиме, що і сприйняття ними великої кількості інформації, буде абсолютно інше.

Школа, на жаль, не може створити такі можливості, тому що наповнюваність класів у 30 осіб не завжди дає вчителю змогу охопити всіх достатньою увагою. Тому і варто почати з того, щоб дати можливість працювати із меншою кількістю дітей. З іншого боку, якщо дивитися на школи у сільській місцевості, там наповнюваність точно є меншою, однак і результат не задовільний. І тут питання до вчителя, чи він готовий змінюватися у представленні програмового матеріалу учневі, чи він сам вчиться упродовж життя, чи він сприймає цю парадигму освіти. Тому що з кожним роком досвіду вчитель мав би робити висновки, працювати над своїми помилками, спілкуватися із своїми учнями, випускниками, цікавитися, як вони оцінюють рівень викладу матеріалу, що сприймають, а що – ні. Це не завжди відбувається.

Тому філософія змін у системі освіти – це насамперед про зміни вчителя, який має вибудовувати із дітьми якісну двосторонню комунікацію. Йдеться про тьюторство. Учитель має вміти збоку спостерігати, сприяти дитині у отриманні тієї чи іншої інформації у більшій кількості, кращій якості, з елементами доповненої реальності, тому що всі процеси треба вміти візуалізувати, шукати контент, який би зацікавлював дітей. Тоді сприйняття відбуватиметься зовсім по-іншому. На жаль, часто учитель послуговується посібником, підручником, невеликим перелік інструментів, які сучасна дитина не сприймає. Учителю треба розуміти, що ставлення до предмета, його викладання варто міняти, бо у дітей з’явилося чимало цифрових інструментів, є доступ до різних джерел, вони можуть порівнювати якість отримуваної інформації. Сучасний учитель має бути цікавим, тоді дитина хотітиме до школи.

Чому так феєрично відбулася НУШ? Бо ми змінили освітній простір, наповнюваність технічними засобами, кольорову гаму, роздаткові матеріали, це вплинуло на рівень сприйняття.

Ви часто згадуєте Нову українську школу, які пункти у цій частині реформи є найбільш вдалими, а що варто ще змінити?

Серед позитивів НУШ – освітнє середовище, інструменти, які використовує учитель, його технічне забезпечення, поява нової літератури, зміна стандартів із кожного предмету, підвищення кваліфікації вчителів із врахуванням вузького напряму їхньої діяльності.

Далі варто працювати у напрямку інклюзивності. Дитина повинна мати безперешкодний доступ до всього, що є у закладі освіти. Більше уваги треба приділяти питанню збереження здоров’я. Бо лише здорова дитина має прагнення отримувати знання. На жаль, спортивна інфраструктура закладів освіти не є задовільною.

Зараз дуже важлива психологічна підтримка учасників освітнього процесу. Рівень тривожності дітей під час війни дуже високий. Треба проводити різні діагностики, опитування, чітко дотримуючись конфіденційності. Ті, хто працюють із дітьми, мають добре розуміти, на що треба звертати увагу.

Очевидно, що далі зміни треба продовжувати.

Варто суттєво змінити школу другого ступеня, відрізнити її від школи третього. Мають бути опорні заклади третього ступеня, які даватимуть потрібні знання у напрямку, обраному дитиною.

На другому ступені дитина має отримати базові знання і розуміти, чи вона обирає академічний чи професійний напрям.

Також варто звернути увагу на опанування технологій. У дитини має бути сформоване розуміння того, що їй подобається робити, що та як вдається. Вона повинна вміти подбати про себе, наприклад, приготувати певну страву, щось спекти, вміти працювати із інструментом, аби полагодити щось вдома, вміти забити цвях. Начебто дуже примітивні вміння, але необхідні у побуті. Сучасна школа не завжди має технічне забезпечення, аби навчити дитину простим побутовим речам.

Маємо позбутися радянщини у веденні паперових класних журналів, запроваджувати електроні, які зможуть моніторити і батьки.

Роботи насправді ще багато, але я не прихильник революційних процесів. Хотілося б, аби ми поступово йшли до власної освітньої моделі, не просто скопійованої у когось. Українська система освіти має хороший стержень, її просто треба належним чином модернізувати, удосконалити і цього буде достатньо, аби наші діти отримували достойний рівень знань. Те, що наші діти зараз присутні у закладах освіти багатьох країн, продемонструвало, що рівень нашої освіти має досить хороші показники.

Яка тепер ситуація із матеріальним забезпеченням наших шкіл?

Фінансування не завжди таке, якого б хотілося, але освітнє середовище модернізується. У зв’язку із високою народжуваністю нам треба збудувати 11 нових шкіл. І те, що діти не мають належних умов для навчання, це величезний виклик. Ми маємо чимало шкіл, які працюють у дві зміни. Це теж не є добрим трендом, тому що ми не даємо дитині змоги займатися ще чимось, крім уроків. Через навчання у другу зміну батьки не завжди мають можливість відвести дитину на ту чи іншу секцію, щоб вона мала змогу розвивати свої навики.

У зв’язку із адміністративно-територіальною реформою ми оптимізували 33 навчальні заклади, створивши дітям кращі умови для навчання. Ми навчилися логічніше використовувати публічні фінанси, змогли інвестувати у педагога, щоб забезпечити можливість навчатися упродовж життя, розуміти сучасні тренди.

Важливо також інвестувати у керівників, які повинні бути освітніми менеджерами. Зараз директори шкіл із укладеними контрактами  не завжди можуть впливати на зміни у своєму навчальному закладі, бо не є юридичними особами, не розпоряджаються самостійно фінансами, не мають своїх бухгалтерій. Цим оперують відділи освіти. Мені б хотілося, щоб кожен заклад освіти мав статус юридичної особи. Бо без освітніх менеджерів ми не змінимо систему.

Як бути із шкільними традиціями, які ми успадкували з минулого. Наприклад, останній та перший дзвінок? Чи варто щось змінювати?

Ми багато говоримо про те, що варто замислитися, чи потрібні нам останні дзвоники у існуючому форматі, випускні вечори із шикуванням у найкращих закладах громадського харчування. Ми повинні дати молодим людям формат їхнього завершення навчання обирати самим. Діти мають вміти висловити своє бачення тоді, коли вони казатимуть одне одному «до зустрічі». Ми, зрештою ж, не прощаємося зовсім, підтримуємо зв’язки, спільно працюємо, щось організовуємо згодом, наші життєві дороги можуть неодноразово перетинатися.

Тому я категоричний до існуючих урочистостей, вважаю, що цей формат себе віджив, це радянщина, якої варто позбуватися, формуючи власні українські традиції. Думаю, ми знайдемо свою модель.

Ви часто говорите, що в освітньому процесі обов’язково треба враховувати думку здобувачів знань. У багатьох країнах за кордоном, обираючи навчальний заклад дитині, батьки проходять чимало анкетувань. Що відбувається у нас?

Опитування мають ставати невід’ємною частиною освітнього процесу, але обов’язково дотримуватися конфіденційності. У закладі освіти має бути команда людей, які мають забезпечувати зворотний зв’язок із учнями, їхніми батьками. Важливо постійно моніторити, чи цікавий процес навчання, чи розмаїтий, як сприймаються ті чи інші технології, що варто змінити у частині підходів, чи дотичні до освітнього процесу батьки, на що вони можуть впливати та як, що відбувається із їхніми дітьми.

Не сприймаю батьківських зборів у існуючому форматі, коли ми на загал обговорюємо чиюсь успішність, реакції, потреби. Не можна публічно говорити про всіх дітей. Кожен учитель повинен мати можливість зустрітися із батьками і проговорити досягнення дитини. Мені подобається формат проведення батьківських зборів у американській школі. У спортивному залі за столиками у визначений час сидять учителі-предметники. Батьки по колу підсідають до кожного учителя та говорять лише про свою дитину. Таким чином зберігається конфіденційність. Ми ж хочемо виховати особистість, яку не шельмуватимуть публічно.

Величезна роль у цьому процесі відводиться опитуванням, щоб розуміти, на що конкретно звертати увагу. Через опитування можна обрати формат батьківських зборів, моніторингу за успішністю, визначити першочергові потреби. Ми загалом мало проводимо подібних досліджень, залишаючись відірваними від реалій.

Маємо нарешті вийти на ту модель, коли заклад освіти має забезпечити належні умови. Батьки можуть доплачувати за додаткові послуги, які вони прозоро оберуть. Наприклад, якщо у переліку дисциплін немає хореографії, заклад освіти може найняти хореографа за вибором батьків. Треба вибудувати прозору систему надання такої послуги, із офіційною додатковою платою через бухгалтерію, через публічне звітування.

Скільки першокласників можемо очікувати у новому навчальному році у школах області? 

Орієнтовно 15 тисяч дітей планують прийти до перших класів на Рівненщині. Це хороша динаміка. Нам треба думати, як змінити освітнє середовище, щоб ця кількість дітей не зменшувалася. Зараз складно точно спрогнозувати, чи всі вони будуть фізично присутніми тут 1 вересня. Треба посилити комунікацію із тими, хто подав заяви до закладів. Ми розуміємо, що від кількості дітей залежить багато економічних факторів у майбутньому, аби вони здобували професії, залишалися тут, працювали, платили податки, робили життя у громадах цікавим, яскравим.

Які прогнози щодо навчального процесу загалом можна зараз озвучити?

Усе залежатиме від безпекової ситуації в регіоні. Можливі різні сценарії початку нового навчального року. Дуже б хотілося, щоб ми почали офлайнове навчання, для цього докладатимемо максимум зусиль. Але повинні мати також запасні варіанти.

За літо треба зробити ревізію усіх сховищ, щоб розуміти, чи можемо безпечно розмістити дітей. Адаптувати певні приміщення. Треба зробити максимум, аби заклади освіти були готовими прийняти дітей.

Сьогодні ми витримуємо свій освітній фронт, навчилися швидко діяти в умовах невизначеності, зберегли педагогів, не зупинили освітній процес, не втратили зв’язок із жодним учнем та учителем. Маємо близько 20 тисяч дітей, які поїхали за кордон, тисячу педагогів. Варто докласти зусилля, аби вони повернулися.

 

 

 

(На телеграм - каналі "Департамент освіти і науки Рівненської облдержадміністрації" https://t.me/donrivne можна знайти актуальну інформацію. Переходь на актуальні новини. Формуй новий освітній простір - змінюй філософію освіти Рівненщини!)


Поширити: Поширити у Фейсбук
  Поширити у Telegram