Пам’ятаємо. Не забудемо. Не пробачимо. Ушанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні

29.11.2017

На останню суботу листопада кожного року припадає День вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні. Українці всього світу згадують найбільшу трагедію нашого народу – організований російсько-більшовицьким режимом геноцид, апогеєм якого став Голодомор 1932-1933 рр. За ініціативи кафедри українознавства і цього року в стінах НУВГП проведено вечір пам’яті до сумних роковин, у якому взяли участь студенти і викладачі університету.

Концепція цьогорічного меморіалу передбачала створення максимально камерної, майже приватної атмосфери для більш глибокого емоційного занурення кожного учасника у трагічні обставини більш ніж 80-річної давнини. Студенти-учасники Історичного клубу НУВГП виконали історико-документальну композицію про наслідки Голодомору «Як голод змінив традиційний уклад українського села». Пронизливо відверто і вражаюче пролунали свідчення тих, хто пережив штучну голодівку, зібрані й опубліковані у тритомнику для комісії Конгресу США для розслідування обставин голоду в Україні, яка працювала впродовж 1985-1988 рр. Літературною реакцією на страхітливий злочин сталінізму стали вже класичні есеї Є. Маланюка, І. Багряного, новітня творчість лауреатки Нобелівської премії з літератури 2015 р. С. Алексієвич.

Завершився вечір на високій ноті. Надзвичайна ситуація проявила не тільки найогидніше в характері й поведінці окремих людей, а й чесноти, «створених за образом і подобою», – милосердя, співчуття до страждань ближнього, жертовність, взаємопоміч. Уривки з книги «Доброчинці. Вони допомагали іншим вижити під час Голодомору» вразила мужністю і силою духу тих, хто рятував односельців від неминучої мученицької смерті, при цьому нерідко ризикуючи власним життям.

Перейшовши випробування голодоморами, депортаціями, гоніннями і приниженнями ХХ ст., українці попри драматизм сучасних подій продовжують творити власну долю на своїй землі, долю вільного і нескореного народу. Трагедії минулого не забуті. Усвідомлені і переосмислені, вони об’єднують і зміцнюють націю, наближуючи наші майбутні перемоги.

У приміщенні музею проходив перегляд відеофільму «Голодомор – технологія геноциду», а також тематична екскурсія початку 30-х років в музеї історії НУВГП, яку проводила Філіпович Єва Олександрівна.

В читальній залі бібліотеки та на абонементі художньої літератури експонуються виставки «Жнива скорботи» до дня  вшанування пам’яті жертв голодомору.

На кураторських годинах відбулися обговорення та проектування цих жахливих подій.

В історії бурхливого XX-го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце. Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об’єктивний характер – посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України. Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. Проте, критерієм масштабності трагедії є, очевидно, не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною. Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища – канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням понад 40 млн. осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне. Голод 1932-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Power by

Download Free AZ | Free Wordpress Themes