„Той, хто не знає минулого, не гідний майбутнього”, - вчить народна мудрість. Значно вагомішим стає це прислів'я, коли кажемо про народ, націю, які об'єднуються в єдине ціле не лише територіально, а й своєю пам'яттю, яка оберігає їх від нівелювання, занепаду, знищення.

   Народна історична пам'ять — це унікальне багатство кожної нації, її духовний акумулятор і рушій, які створюють душу, обличчя кожного народу, властиві йому психологічні, національні риси, звичаї, обряди.

   Спираючись на ґрунтовне знання власного минулого, нація використовує всі ті засади, на яких формуються всебічно розвинені особи-патріоти, громадяни, борці за незалежність і розквіт своєї Батьківщини. Для кожного з нас Вітчизна починається з батьківської хати, материнської мови, колискової пісні, квітника та дерев на подвір'ї, букваря в школі. Усе це — закони вічні, універсальні та гуманні, а в історії України особливо значущі.

   „Слово о полку Ігоревім” належить до тих небагатьох творів давньоруської літератури, які постійно знаходяться у полі зору широкої громадськості й учених різних країн. Відомості про тисячі публікацій від часу відкриття рукопису в 1792 р. – монографії, статті, повідомлення – зібрані у бібліографічних виданнях і оглядах XIX–XX століть. І це дозволяє не лише орієнтуватися у літературі з цього питання, а й бачити в самому процесі вивчення „Слова” певні тенденції і перспективи, незважаючи на різноманітність позицій, оцінок, характеристик в основних напрямках дослідження пам'ятки – історичному, лінгвістичному і літературному. Кожний із цих напрямків існує ніби автономно, і разом із тим визначальним є історичне осмислення твору, оскільки успішно вивчати пам'ятку можна лише на історичному фоні, пов'язавши її з конкретним періодом.

   Популярність вже першого видання давньоукраїнської геніальної поеми в 1800 році постійно підтримується художніми перекладами, переспівами як в Україні, в Росії, так і за кордоном. Літературознавці намагаються з’ясувати час і місце створення цього надзвичайного дива, яке в одних викликало романтичне захоплення величчю духовного багатства наших далеких предків, а в інших – скептичні висновки. Окремі тверезі думки, спорадично висловлені впродовж 30-х років позаминулого сторіччя, губилися серед шуму і галасу поверхових узагальнень. Необхідність глибшого, ширшого наукового розгляду і опрацювання комплексу проблем, які підняло „Слово”, стала першочерговою, але та методика, яка була панівною в тодішній історіографії та літературознавстві, не відповідала новим завданням.

   Запрошуємо всіх, хто бажає, ознайомитися з виставкою.